Ми з тобою немовби два сонця окремих галактик.
Ти світиш і сяєш на заході вічності і життя.
А в мене на півночі порозліталися фантики.
І я не можу ніяк віднайти спокою і каяття.
Ти мариш у снах не моїми планетами мертвими.
Ти світиш не там, де ми могли б бути разом з тобою.
Заходжу і сходжу… спокуту вбиваючи жертвами,
І споконвіку палаю в світах, що вмирають з любов’ю.
"весь сум людський я би загнав у коло, бо в щастя завжди лінії прямі", між галактика, на жаль, дуже багато космічного пилу, та хіба ж планети бувають мертвими?, вір що десь обовязково є і Твоя планета, на якій вирує життя
Троянда Пустелі відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так... бувають мертві планети.
В даному випадку мені хочеться вірити у можливе з'єднання двох Сонць із різних галактик...
Дякую
противоположность мироздания -
двух галактик солнечных светила...
кто-то освещает жизнь и радость,
кто-то греет травы над могилой...
прорастают радости цветочки
сквозь гранитно-мраморные плиты
и уже не важны эти строчки...
холодно...накинь на плечи свитер...
Троянда Пустелі відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
спасибо, Аленька, Вам огромное... Вы так умеете прочувствовать