На живій воді настояну
І розлиту в десять чаш,
П’ю отруту, неозброєний,
Та волаю "Отче Наш".
Захопили і примусили,
Затягли в святий Грааль.
Молодого і безвусого
Їм життя мого не жаль.
Кожна чаша синім піниться,
Закликає на той світ.
Як помру, то хто ж залишиться?
Хто продовжить славний рід?
Обирати не доводиться:
Випивати – так до дна.
Дев’ять з них зі смертю водиться,
А жива — лише одна.
Лиш одна із них освячена,
Не вгадаю, – то помру.
Всі, отрутою збагачені,
Так і звуть мене в труну.
Пропікає горло краплями,
Я не ту обрав із чаш...
Жаль, що ви в мій сон потрапили,
А не я прийшов у ваш.
