Він горобчиком моїм був чотири роки...
Hа пухкій перині спав, пив поживні соки, -
А, як пір"ячком обріс, став, таки, нівроку, -
Прямодушно проміняв, мене, - на сороку...
З нею світом він літав... стомлений з дороги,
Журавлиху покохав - за довжезні ноги...
Згодом плисочка була його люба жінка,
А це, бачу, - знову сам, голодний цвірінька.
Голос тихий... очі, мов, від сонця осліпли, -
Увесь стомлений такий... ні на що не здібний, -
Спантеличений якийсь... вискубані крила...
От, зіграла жарт Любов!.. Чи, - нечиста сила...
Нашій зустрічі зрадів і сльозі - дав волю, -
Сто разів корив себе... гріх списав на долю...
Зітхнув гірко: мчить життя, як грайлива річка, -
Що міняє напрям свій... А небесна стрічка -
Не блакитна, сіра вже, п"є осінню воду...
Затремтів горобчик весь,- відчув прохолоду...
...Дивний-дивний цей "літун"... Вижав сире жито, -
Тепер бідкається, що ж - далі з ним робити...
Кожен сам вибирає свою дорогу... 
