Сергію Черняєву
За просте незнання предмету в питаннях життя і смерті
Та напевно з дурного гумору, не знайшовши «стограм»,
Ти залишив мене навік, як неука, в першій чверті
Укладати крапки й тире в ефір твоїх радіограм.
Я не вчивсь на твоїх уроках і шифру не знаю зовсім,
Мабуть, змалку заклало вуха підвищеним фоном SOS!
Ти навчив мене одного: поет – я пізнав невдовзі! –
Це «Титаніка» гідний єдиний у всьому морі матрос.
Відбиває морзянку розум у клятій двоїчній системі,
Де б не схибив, чи то свідомо обрав з двох одне,– все одно:
Не навчишся співати сліпим Гомером в безодні пустелі –
Й безталанним бурлакою Одіссеєм підеш на дно.
Укладаючи вибране з яві і наві земної тобою,
Розставляю наосліп, речитативом крапки й тире.
Одіссей таки вижив, друзяка! І вдома зустріли героя
Телемах, Пенелопа, а з ними і вірний Ітаці Борей.
А раз так, то з тобою ми ще неодмінно заб’ємо на пиво:
Хто з обох нас мертвіший,– розіб’є, як завжди, наш третій – Сатир.
Коли ти програєш – тоді сам і прав свої речитативи,
Якщо я – розміняю останній талант на пера й папір.
