Життя б'є у спину, збиваючи з ніг,
У серце вривається злоба і гріх;
О, Боже, прости, я вже вибився з сил,
І вже простягнути не в змозі я крил.
В душі порожнеча, на серці тягар,
Мій вогник вже гасне, я тану, як пар.
А ворог все дихає в спину вогнем,
Все важче і важче стає стає з кожним днем.
Здається, мене вже покинув Отець,
І вже наближається, ніби, кінець...
Та раптом Господь мені руку подав,
І знову над світом гріховним підняв;
Він крила слабенькі мої укріпив,
У серці моєму вогонь запалив.