Неподалік розкинулось село,
що потопа весною в білім цвіті.
Там народивсь малий Іван Франко,
що згодом став відомий в цілім світі.
Його дитинство в рідній стороні
у батька в кузні швидко промайнуло.
Неначе мить, пройшли шкільні роки
і юністю у вічі вже війнуло.
Важливою подією в житті
було знайомство з словом кобзаревим.
Франко прославивсь у його знанні,
"Кобзар" для нього- як живі джерела.
На творчість надхнув його "Кобзар",
і стимулом він став в подальшій праці.
Писать вірші почав Франко-школяр,
оповідання і фольклор збирати.
А згодом збірку першу видавав
на свої заощадження студента.
"Баляды и рассказы" написав,
там переклав і Пушкіна, і Гейне.
Та доля не завжди гладка була,
дорога не завжди була прямою,
покликала Франка страшна тюрма,
скувала волю, не дала спокою.
І ще не раз у своєму житті
поет, отак приласканий тюрмою,
перебував там, наче в забутті.
Там день померк і світло стало тьмою.
Здоров"я там не стало у Франка,
хвороба з"їла всі останні сили.
І хворого до рідного села,
жандарми якось вранці відпустили.
А після того знову творчий злет,
вірші чудові, повісті, поеми.
З руки легкої, мов пташиний лет,
слова лягли прекрасні на папері.
На жаль здоров"я вже було не те,
хвороба їла лиш його одного,
з останніх сил творив він, та проте
забрала смерть ще зовсім молодого.
Пішов від нас великий Каменяр,
помер Франко в самім розквіті сили,
поклав усе Вкраїні на вівтар,
вона ж за ним, як мати голосила.
І ми в цей день згадаємо Франка,
нехай же він залишиться в нас в серці,
вірші його і проза, і душа
нехай живуть,повік би їм не вмерти!