Прокидаючись від сну, дуже важко зорієнтуватися, бо потрапляєш у інший ще жахливіший сон. Він дійсно жахливіший, бо насправді менш реальний.
Будучи з кимось поряд, чомусь відчуваєш, що потрібен цим людям. А залишаючись наодинці, розумієш, що це омана, що насправді це вони потрібні тобі як ніколи, бо зсередини тебе жере сум. Нічим необґрунтований він виїдає рештки здорового глузду, по собі залишаючи лише таку саму необґрунтовану наївність.
І коли немає можливості навіть на оманливу потрібність, відчуваєш себе вільним від буденних турбот, відчуваєш свою відчуженість від світу. Розумієш усю свою потворність, але залишається відчуття власної героїчності. Вважаєш себе мучеником, якого загнали у клітку (хоча насправді загнав себе сам). І тобі залишається лише тішитися та насолоджуватися своїми «стражданнями». А коли це набридає, ти засинаєш, щоб поринути у сон, у якому дійсно можеш щось змінити, де ти дійсно комусь потрібен…
знаєш інколи хочеться бути боєевільним.. твоя чатсинка прози зробила на мить мене таким .. повернула мене в божевілля але віртуальне.. але щойно вона закінчилась почалось божевілля реальне в якому доводиться жити вже досить довго....
ось за що я люблю прозу таку так за те що всі слова тут реальні.. в них можна розгледіти те чого немає в іншій прозі.. філософію і роздуми, стражданн і пафос.. знайомий цей стан схожий на божевілля.. дуже цікаво ..
Небайдужа пофігістка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
бо як ми цього не хочемо,знахоимося все ж в реальності...
дуже глибоко. мені подобаються такі твори-роздуми.в них є філософія..і таке щось до болі знайоме..самокопання,як не як, - первинне джерело натхнення, для мене це істина...я бачу що це з душі у Вас, а отже це трушне)тобто справжнє..
Небайдужа пофігістка відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00