...якось я була небом...
місяць золотою сережкою впав у димар
і перекрив дихання цегляному велетню...
та він боявся ворухнутись,
щоб жоден потяг лихом не збився з шляху.
колись під моїм ліжком пролягали холодні залізниці,
на них шукали притулку вигадані істоти,
що мандрували з однієї ночі в іншу.
можливо й досі вони подорожують тими маршрутами
та ліжко вже давно перестало бути моїм.
якось я була небом і згадувала часи,
де могла існувати в серці цегляного велетня.
щотемряви його очі світились через моє безсоння
і він не впускав ранок на першу колію
та мене так вабила недосяжність...
не пам'ятаю коли це трапилось
та я перестала чути розмови нічних пасажирів,
опинившись блакиттю над умовним існуванням будинку...
загубила сережку...
гарний початок дня…
Не згоден з коментарем про останню строчку
І акцент, і підсумок є. З цією строчкою твір сприймається саме так, як хотів автор - ця строчка дуже важлива тут. Інша строчка придасть віршу інші фарби.
Звичайно, і той коментар, і мій - суб'єктивні. щось я розбалакався
Biryuza відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
та нічого...балакайте я дослухаюсь до думки кожного але роблю по своєму
Очень поэтично и действительно не требует пояснений. Готов был поставить 5, если бы не последняя строка: для финала надо бы что-то акцентированнее, подытаживающее...
Biryuza відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
мне этот больше понравился..
люблю представлять себя или что-то в "чужом" образе кавото, вопреки законам физики и логики. так интересней жить /творить/. благо "слово" позволяет это делать.
Biryuza відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00