Я лиш твоя,як вічність,-чи як час?
І не німа твоя одвічна кара.
А спогад наче лезо,ріже нас щораз,
Це все думки,які я поховала.
Я лиш твоя кричали небеса
А ангели малюють на асфальті.
Душа болитья ж знаю не одна,
І твій портрет на цій газетній шпальті.
Він помислами рветься про минуле.
А враз болить,то раптом затиха
Та ти згадаєш колись усе забуле.
Можливо тиша й деколи лиха...
Та раптом думка осяйне,
Майбутнє далі нехай і панує.
Небес безкрайність, птаха осягне...
Може й моє серце хтось таки почує.
