|
Вість, що до діда Степана приїхав онук з далекого Сибіру, швидко облетіла все
село. Кожній сільській дівчині кортіло подивитися на цього хлопця...
Олексій приїхав на батьківщину своєї мами, щоб зустріти хорошу дівчину та одружитися на ній. Ще з дитинства мама розповідала про красу рідного краю, а
коли Олексій виріс, то йому так закортіло побачити на власні очі цей край, що він заробив грошей і поїхав у далеку подорож.
В сільскій місцевості було тихіше і спокійніше ніж в місті. Вранці хлопця будили голосні півні, а вечорами лаяли собаки. Не чулося гуркотіння автомобілів і гамір пішоходів. Вранці співали птахи, а теплий вітерець піднімав на вікні фіранки. Пахло травами і теплим пареним молоком.
Олексій познайомився з сусідським хлопцем Василем. Хлопці швидко знайшли спільну мову і подружилися. Олексій розповів товаришеві, що хоче тут знайти красиву дівчину і одружитися на ній. Та поки що жодної не зустрів.
В суботу хлопці зібралися на вечорниці до сільського клубу, саме там збираєть
ся молодь. Коли прийшли, танці були в розпалі. Дівчата зразу ж запримітили чужого хлопця і почали задивлятися на нього. Олексій запрошував до танцю то одну, то другу дівчину. Та тієї, щоб запала в серце і зворушила душу серед
них не було.
- Ну що. Як справи? - запитав Василь.
- Та так собі. Знаєш, хочу зустріти дівчину спокійної вдачі.
- Є така, можу познайомити. Спокійна, привітна і щира, з добрим серцем. Та вона з бідної сім'ї.
- Аби серцю люба.
Наступного дня Василь зайшов до Олексія і повів його до Марійки Коваленкової. Ще з двору Олексій запримітив бідність. Хата стояла, як сирота
у полі, паркан похилився. Було видно, що тут давно не порядкувала рука господаря. Коли зайшли до хати, стара господиня радо запросила до столу.
- Сідайте, добрі хлопці, відвечеряйте, чим Бог послав.
- Дякуємо, тітко Христино.
- Марійко, донечко, дивись які гості до нас завітали.
З іншої кімнати вийшла сором'язлива дівчина з довгою чорнявою косою і блакитними очима, в них стрибали сонячні зайчики, а уста усміхалися привітною усмішкою.
- Здрастуйте.
- І вам, дай Боже.
- Ось зайшли на вогник, хочемо вас запросити до клубу.
Марійка знітилась, їй зразу прийшовся до душі цей незнайомий хлопець.
- Знайомтесь, це Олексій приїхав аж з Сибіру погостювати до діда.
- Дуже приємно.
- Ну то що, підеш до клубу?
- Піду, лише зачекайте.
Хлопці вийшли на вулицю. Ніч стояла зоряна, місяць освітлював бідове подвір'я. За деякий час вийшла Марійка. Бідненька одежа відразу ж кинулась в очі, та Олексій не звертав уваги, дуже вже гарною була дівчина. Біля клубу юрбились хлопці і дівчата, долинав веселий сміх і жарти. Цілий вечір
Олексій не відходив від дівчини, запрошував до кожного танцю. Дівчата ско-
са поглядали на парочку. Дехто свої думки висловлював вголос.
- Бач як ,така біднячка , а такого хлопця підчепила?
Марійка не звертала ні на кого уваги... Олексій вперше проводив дівчину до її оселі. Дорогою більше мовчали, ніж говорили. Вже біля паркану Марійка підняла свої голубі очі і промовила:
- Ну ось, ми і прийшли.
Вже хотіла йти до хати, як Олексій міцно обійняв і поцілував її. Вона не пру
чалася, а тоді вискочилаз його рук і мерщій побігла в хату.
Олексій зустрівся з Василем і розповів йому, що сподобав ту дівчину і хотів би одружитися з нею.
- Ти що, з глузду з'їхав? Ти її ще добре не знаєш, походи, придивись. І в кінці - кінців, що скаже вона.
Олексій не став довго чекати, при першій же нагоді запропунував дівчині:
- Вийдеш за мене заміж? Заберу тебе з собою.
Марійка помовчала, а тоді кивнула головою.
- Так.
Олексій не тямив що робить від радості.
Не роздумуючи, вінзразу ж пішов на пошту і відправив телеграму батькам. У ній він просив вислати гроші на весілля.
Незабаром Олексій вже отримав переказ з грошима. Марійка ніколи не бачила стільки грошей. А Олексій ухопивши дівчину за руку, потяг до крамниці.
- Вибирай, що хочеш. Приберу тебе, як королеву.
Марійка стояла, як вкопана, а продавець вже пропунував їй різний крам.
Чого тільки не зробиш заради кохання...
Селом під руку йшла молода пара. Ніхто не зміг пізнати дівчину в дорогому вбранні.
- Марійко, це ти?
- Так, я. - відповіла дівчина.
У вухах виблискували золоті сережки, на шиї ланцюжок, на руці перстень...
Олексій і справді зробив з нареченої королеву. Вона ж пишалась цим і задирала носа. Стали готуватись до весілля.
Наскликали гостей цілий двір, запросили музики. Марійка в красивому платті пишалася собою. Коли вінчалися в церкві, то кожен біг подивитися на наречену. Та серед гурту людей, вона запримітила злістний погляд Петра.
Після вінчання гості і знайомі підходили вітати молодих. Підійшов до них і Петро. Привітав, а тоді нахилився до нареченої і прсичав на вухо.
- Марійко, а як же я? Продалась.
Вона опустила очі в мовчанні. Цілий вечір Марійка сиділа серед гостей сумною. Навіть голосне " Гірко" не розрадило дівчину. Олексій помітив це і запитав дружину:
- Що з тобою, люба?
Та Марійка мовчала...
Сумною вона лишилася і після весілля. Через деякий час почали збиратися в далеку дорогу, а Марійці все з голови не йшов Петро.
- Як же ж бути? - Невже вона так швидко зрадила його.
- Але ж я Олексія кохаю, - думала Марійка.
Якийсь важкий тягар давив її груди. Та вона вже дружина Олексія і думати про Петра немає права. Одна думка змінювала іншу. Вже були зібрані речі, стояли валізи, посуд в ящиках дарований на весілля і квитки на руках.
- Завтра від'їжджаємо,- промовив Олексій.
- А сьогодні треба зробити гостину для друзів, сусідів, родичів.
Марійка мовчки накривала на стіл, коло печі поралась мати з тіткою Євдошкою. Олексій пішов запросити і товариша Василя.
- Мамо, малувато горілки на столі, треба перейтись до крамниці.
- Добре, доню, сходи.
Вона швиденько накинула на себе плащ, зав'язала хустину і, навіть не озирнувшись, вийшла на вулицю.
У воротях зустрілася з Олексієм.
- Марічко, ти куди?
- Я швидко.- Це все, що вона відповіла йому.
- Гляди ж, не барися. - Промовив услід Олексій.
Почали збиратися гості, а Марійка все не поверталася. Олексій почав хвилюватися.
- Де ж вона? Що могло трапитись.- Не давали спокою думки...
До оселі зайшла Ніна і пошепки покликала Марійчину матір.
- Чого тобі? -запитала Христя.
- Ви знаєте де ваша Марійка?
- Та вже давно має прийти, чогось запізнюється.
- Та не прийде вона, тітко Христе.
- Чому?
- У Петра вона, на хуторі.
- Боже, плеснула в долоні Христя.
- Що трапилося? -запитав Олексій.
Він бачив як зблідла матір, вона не могла промовити ні слова, а очі забрині
ли слізьми.
- Біда Олексієчку.
- Яка біда, що з Марією?
- Ти побудь тут з гостями, а я зараз її приведу.
- Звідки ви її маєте привести?
І тоді Ніна розповіла, що зустріла Марію, а та їй розповіла, що втекла від
чоловіка і йде до Петра.
Петро жив на хуторі, неподалік від села. Ще з дитинства, вони обоє товаришували, пасли череду корів. Але щоб про кохання і мови не було. Та
після отих слів, що почула Марія в церкві, немала у серці спокою...
Мати взяла ціпка і швидко, напнувшись хустиною, подалась на хутір. Вже
біля хати вона почула сміх своєї доньки. Заглянула у вікно і побачила свою Марійку, що сиділа на руках у Петра і голосно сміялась.
Христя загримала по вікнах. На поріг вийшов старий Свирид.
- Чого тобі, Христе?
- Викличте мені Марійку.
- Немає її в нас.
Та стара Христя відштовхнула Свирида і пройшла до кімнати.
- Марійко, швидко збирайся і йди до чоловіка. Не ганьби мене.
- Йдіть геть мамо, я нікуди не піду. -почулось у відпвідь.
Як не прсила Христя свою доньку, та ніяк нереагувала на неї.
- Марійко, зніми всі прикраси, які тобі дарував Олексій. Ти їх неварта.
Донька довго не думала, познімала все і ткнула матері в руки.
- Йдіть, мамо, я не повернуся додому.
Мати зі схиленої головою і затиснутими прикрасами в кулаці вийшла з хати.
Холодний вітер дихнув в обличчя, а вона задихалася від схлипування. Гарячі солонісльози стікали по щоках.
Другого дня Олексій забрав усі валізи, що збирали з дружиною, і виїхав із села. Більше його тут ніхто не бачив.
Марія ж вийшла заміж за Петра і до матері більше не повернулась. Так і померла стара Христя в злиднях.
Та і Марії не солодко жилось. Народила вона трійко дітей, а долі їм не подарувала. Старший син народився глухонімим. Куди не їздила з ним Марія, та марно, хлопчик лишився інвалідом. Другою народилася донька Софійка, а за нею меншенька - Надійка. Росли дівчатка на радість батькам. Та коли Надійка закінчила десять клас, сталась страшна трагедія...
В один з днів, дітей на човні перевозили на інший бік річки. Щоб мати середню освіту, в школу ходили в інше село. На той час погодні умови були несприятливі: сильний вітер, дощ, На воді булв велика хвиля. Мама однієї з дівчат заперечила щодо школи. Та дівчата і слухати не хотіли, на носі були
екзамени, і школа була понад усе. Лише човен виплив на середину річки, як хвиля накрила його і перевернула. Всі опинились у річці, доки вибирались, не помітили, що Надійка зникла в темних хвилях води. Знайшли її, лише через тиждень, водолази. Горе і сльози заполонили оселю. Побивалася Марійка за дочкою, посивіла з чоловіком за одну ніч.
Вся надія, тепер, була на Софійку навчалась вона добре, закінчила школу і подалась до міста. Вивчилась, влаштувалась на роботу. Зустріла хлопця і вийшла заміж. Побудували з чоловіком свій дім, народила четверо дітей. Життя налагоджувалось, а Марія раділа, що у доньки все добре, та недовгою була радість. Помер чоловік Петро, а за ним нестало і сина, залишилась вона одна в хаті. Інколи приїздили провідувати внуки.
А ще найгірше, що дізналась Марія, так це те, що донька почала заглядати у чарку. Лікували її, та марно, приїде і знову за своє. Діти недоглянуті, в хаті безлад, їсти не зварено. А коли стала тікати з дому і не приходити зовсім, забила тривогу. Проснуться діти, а мами немає. Біжить батько, шукає пополях, знайде, приведе додому і чатує, щоб знову не вікла. Одного разу не вгледіли, зникла Софія назавжди, так і не знайшли, скільки не шукали...
В теплому ліжку лежала змарніла жінка, чи то на долю нарікала, чи сама на себе. Коли заплющувала очі, то бачила свого Олексія, засмученого, згорьованого. І серце так здавлювало від того, що так несправедливо вчинила з ним в молоді роки. Мабуть, зла доля покарала її за це і відібрала найголовніше, як вона відібрала найцінніше в Олексія...
ID:
282864
Рубрика: Проза
дата надходження: 26.09.2011 19:31:10
© дата внесення змiн: 16.11.2017 18:04:36
автор: Тетяна Горобець (MERSEDES)
Вкажіть причину вашої скарги
|
Написано від щирої душі. Думаю, що це правдива і повчальна історія для всіх і для молоді зокрема. Я вітаю вас 
