Нехай моя не почата історія буде твором мистецтва.
Життя не вчить. Воно мовчить і дивиться в очі.
В мене є одне особливе і цінне середовище. всім серцем б"ю собі там дорогу.
Ціную кожен жест, кожну перемогу. Моє середовище наповнене всім- болем, сміхом, конфліктами і справжностями. Воно мене врятувало і дало мені силу жити, творти, мріяти, досягати.
Одного дня я зайшла туди. Довго придивлялась і вивчала. Це був мій крок. Мій.
З властивою собі цікавістю дивилась на новий світ і дивувалась
проходив час. Я все приходила і мені було важко. скільки всього мені доводилось боятись, терпіти і любити.
Доводилось. З кожним поверненням все в середині оживало.
І я знову приходила.
Як звичайна людина я прив"язувалась, розчаровувалась і заплювалась.
Та от одного разу я зустріла інше середовище.
Життя не вчить. Воно мовчить і дає по- носі.
Я пішла в це нове . Наскільки важкими і потворними робляться речі, люди, релігії,- коли вони не Твої
Пройшло пів року.
Життя не вчить. Воно дає нові болі і дивиться.
Той, хто побудував те перше середовище спитав мене чи все зі мною в порядку.
"Звісно, не впорядку",- подумала я і ствердно кивнула:
Не забуду цей стан.
Той, хто створив перше середовище мені не повірив. А потім сказав щось таке. що відкрило мені очі.
І я кинула все. Усі важкі речі. людей і релігії.
Потім поїхала в гори.
Той. хто створив перше середовище не знав що зі мною. Думав певне, що я геть звихнулась. Я вхопилась за цю руку і якось вибралась. Вилізла.
Може. хтось і крутіше вилазив, але це моє досягнення.
В мене є середовище. Дуже цінне і важливе для мене.
Там мене б"ють. І називаюсь "Олічка".
Якими прекрасними і світлими можуть бути речі, люди, ідеї- коли вони Твої.
Дякую за все.
То як же? - я не розумію. Суть, що краще у своєму-болісному середовищі?
Harmonika відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
) просто. Якщо речі не твої- вони тільки шкодять. Якщо Твої. Навіть, якщо це кудо, чи бокс- тільки розвивають. Але загалом- це дуже суб"єктивно і на емоціях))
