Моя земля – це Україна!
Це стежка по якій ступаю я…
Це Чорне чи й Азовське море,
Карпати і Полісся, й шахтарів земля…
Крим і Поділля, і Волинь з Донбасом,
Долини квітів і Дніпрова течія…
Трембіта й загадкові косогори,
Стрімкі потоки, водопади і поля!
Моя земля – це Україна!
Це вишиванка, що веде в життя
Це – Батьківщина, колискова пісня…
Це рідний дім і вишня край села…
Батьківська ласка і турбота неньки,
Їх настанови, як до школи йшла…
Дитинство й казка, юність і тривога…
Вінок розмаю, що до церкви віднесла.
Моя земля – це Україна!
Це рідний дім, де затишок й сім’я.
Де завжди із любов’ю наші рідні.
Чекають, чи повернуся і я…
Це світ краси, історії й талантів,
Де славні лицарі – Сірко чи Кармелюк,
Мазепа, а чи й Сагайдачний
Життя віддали не для наших мук…
Моя земля – це Україна!
Це і бабуся, і маленьке дитинча,
Що в сповиточку чує рідну мову
І нею перші промовлятиме слова…
Це ті ж слова, що давнину глибоку,
Ще прабабусею наспівані колись
Це й ніжний шепіт почуттів коханих,
Що наче квітка від нектару налились…
Моя земля – це Україна!
Гомін полів, лісів і рік…
Переткана калиною, барвінком…
Вишневим цвітом і лелеки крик...
Веселка що завмерла в водопадах,
Скупавшись після нової грози…
Спів жайворонка, а чи соловейка
Як таїна ще ранньої пори…
Моя земля – це Україна!
Це не земля німих рабів!
А золотий запас народу
Душі, що не лякалась бід!
Не вмерла з голоду з розрухи
Хоч плакала засуджена не раз,
Та з попелу нетлінно повставала
Допоки дух її незламності не гас!
Моя земля – це Україна!
Це пісня щира, як молитви мить,
Бо зазвучить –здригнеться серце,
Підтримає, зігріє, захистить…
Ніхто не залишається байдужим,
Як тільки затремтить її струна
І скам’янілий забажає жити
Й свої, можливо, добавлятиме слова.
Моя земля – це Україна!
Нев’януча окраса для життя,
Духовність і культура зросту
Народного визнання й пізнання.
Супутниця з народження до смерті,
Порадниця у смутку і жалю,
Мій компас й провідник життєвий
Без неї просто я не проживу!
Моя земля – це Україна!
Це завжди рідна хоч й опалена земля…
Страждальниця пожеж і воєн,
Вона й сьогодні, як завжди, жива!
Відлунням давнім скроплена нещадно,
Середньовічним нападом чужинців
Протоптана, сплюндрована була…
Й пекельне полум’я Чорнобиля пройшла...
Моя земля – це Україна!
Задумуюсь над долею її,
Сягаю думкою в глибини
Тих давніх нелегких віків…
Так щиро співчуваю Ненці,
Омитій водами могутнього Дніпра,
Наділеній багатством сили,
Що наче птиця Фенікс ожила!
Моя земля – це Україна!
Чимало лиха часто бачила вона...
Напади злісні й орди половецьких,
Татар-монгольських завойовників пройшла,
Спливала кров’ю в Січі запорожців,
Як голос їх від болю затихав …
Вмивалась гірко і сльозами сиріт…
Коли фашистський чобіт їх потоптав…
Моя земля – це Україна!
Хто ще ходив незваний по землі?
І сотні міст і сіл палив безщадно,
Її понищив найцінніший цвіт?...
Та із пожару як вінок лазурний
Могутній Київ знову повставав,
Вкривався ніжно він каштанів цвітом
І ще сильнішим й дужчим став!
Моя земля – це Україна!
Невже цю землю можна не любить?
Людей її, що тут живуть щоденно
Чи на чужині, може, серце стукотить…
Любов не може бути бездіяльна,
То ж збережімо наші надбання,
Що вже ніхто не смів її топтати –
Моя ЗЕМЛЯ ЖИВА!
ID:
294192
Рубрика: Поезія, Громадянська лірика
дата надходження: 18.11.2011 19:40:12
© дата внесення змiн: 18.11.2011 19:40:12
автор: Lilafea
Вкажіть причину вашої скарги
|
Яке велике і щире зізнання в любові до рідної землі - України!
