Орел могутній в вишині ширяв,
Пив волю, легко простір поглинав,
Володар неба і землі
Плив гордо у самотині.
Одного разу він Ворону стрів
І мову з нею про життя повів:
- Казав мені давно мій дід -
До триста літ живе ваш воронячий рід.
Чому мені, володарю рівнин і гір,
Життя коротка мить, мов спалах зір,
Чому нас доля люта, зла
Орлів безстрашних обділя.
Ворона стенула крилом,
Нахмурила премудреє чоло,
Орла у поле поманила вдаль
На шумний воронячий баль.
Прибули вчасно на трапезу ту,
Ворони крик підняли, як на прю,
Обліпили мертву тушу жеребця
І падло рвуть завзято з кожного кінця.
Сіли... разом до трапези підійшли,
Із трудом місцину вільну віднайшли.
І промовила Ворона до Орла:
- Слухай добре і запам'ятай.
Будеш все робити так як ми,
Літ до триста житимеш і ти.
І щоб швидше приклад показати
Стала падло рвати і ковтати.
Клюнув гордий цар небес й завмер...
Сплюнув спересердя й злинув в небо голубе.
Линув Орел у білих хмарах
І зронив слова пророчі мудрий птах:
- Краще раз напитись крові всмак
І вмерти в небі з піснею в устах
Ніж вічно їсти падло у теплі
І повзати як той хробак в землі.
Нам орлам - синам вітрів і скал,
Дорожча воля за життя,
Хто стрів у небі сонця схід,
Не буде жити в темряві повік.
Хто звик до чесного життя,
Не буде витись як змія.
Вже краще вмерти в чесному бою,
Ніж голову в ярмо встромить свою.
Промовив так могутній птах
Й полинув в вільне небо вище хмар
Назустріч вітру, сонцю і красі,
Назустріч новим дням і вранішній росі.