Коли запитують мене, звідкіль я родом,
Я не кажу: з Миронівки. Дарма,
Що вісім літ ходив у дощ і бродом
Крізь заметіль, коли була зима,
У третю школу. Як я не старався,
Та почуття до міста все ж мовчать.
І Владиславці я не присягався,
Хоча й сія у паспорті печать.
Коли запитують мене, звідкіль я родом,
Не кваплюся я – поспіх недоцільний,
А усміхаюсь тепло й без погорди
І одмовляю тихо: Я станційний.
І спогади виструнчуються дружно:
Руда на шпалах, дрібка сірки в жмені,
І товарняк, що довго і натужно
Долає міст лункий через Бутеню.
Оце моє, знайоме до нестями,
Я так любив цю музику просту.
Уперше я почув не голос мами,
А перестук вагонів на мосту.
Там світлофори із очима злими,
Там стрілочників жовті прапорці…
Ми бігали на колії малими
Збирати різнобарвні камінці.
Здирались хутко по вагонних стінах,
Мостили під колеса п’ятаки,
А збиті садна рясно на колінах
Рябіли наче вкраплені зірки.
Ми тут жили з весни і до морозів,
Росли на шпалах, наче будяки,
І теплий дух з важких електровозів
Нас обвівав і лаялись дядьки.
А ми тікали десь поміж составів,
Здирали нігті, зойкали до сліз,
І шморгали носами й виростали
Під ляскіт зчепів і постук коліс.
І вже ходив по хліб я до вокзалу.
Десь туркотів тихенько тепловоз,
А черга нервувала й виглядала,
Чи з’явиться конячка – хлібовоз.
То був не хліб, а коровай безцінний,
Такого не знайдеш і за віки.
Його купити прагли всі станційні
Й збігалися усі провідники.
А ще було морозиво. В їдальні
По п’ять копійок теплі пиріжки,
Солодка газ-вода у дяді Вані,
У тихому книжковому – книжки.
І нині, як лискучу рейки смужку
Переступлю, то згадую умить
І батькову прогріту піскосушку
І міст, який і стогне і гримить.
А як приємно вийти до перону
І знов почути, що швидкий прибув.
Вдихнути легко і струснути втому:
Я тут і я нічого не забув.
Погончики на плечах у службовців,
Прожектори крізь сутінки густі,
І радісне хрипіння гучномовців:
Знайшли таки повітря у хвості!
На клумбах чорнобривці і гвоздички,
Між колій десь прив’язана коза,
Стрімка проворна гусінь електрички,
Південний парк, північний парк, вокзал…
Чи сам на сам, а чи перед народом,
Чи нині чи, як стану на межу,
Як хто мене спита, звідкіль я родом,
То я йому на станцію вкажу.
2004 р.
ID:
302156
Рубрика: Поезія, Нарис
дата надходження: 25.12.2011 10:04:58
© дата внесення змiн: 25.12.2011 10:04:58
автор: Олексій Ганзенко
Вкажіть причину вашої скарги
|
