Тоскливо тает туман. Прости,порою просто Золотом зовет,звеня Одиночеством обитаемый остров. Мятежного манит меня Своими сухими степами. Восточные воют ветра, Никто не нудил ногами, Где гаснет горизонт, Дивные дышат деревья. Роздявив рисованый рот Изумрудом изменив измеренья.
ID: 312014 Рубрика: Поезія, Філософська лірика дата надходження: 07.02.2012 11:14:49 © дата внесення змiн: 07.02.2012 11:14:49 автор: Ендрю Мітін
Проект ініційовано у 2002 р. київським поетом Євгеном Юхницею Правила щодо cookie