Серед сотень планет ти така одинока,
Споглядаєш шляхи чужих орбіт.
Замість морів рани глибокі –
Дощу метеоритного вічний слід.
Ти в цілому Всесвіті лиш темна планета,
Що відчайдушно чуже світло відбиває.
І тільки раз на століття яка самотня комета
Поруч з тобою випадково пролітає.
Ти всього лише холодна зірка,
З кратерами і сухими морями.
Та як же часом буває гірко
Жити вигаданими почуттями.
І чекати коли Зоряний вітер
Розвіє по Всесвіту твої болі,
Зникнути аби хоч хтось помітив…
Та як же боляче зникати поволі…
