Здійміть до неба стомлені долоні,
І хай уста промовлять щіпку слів,
Аби душа зігрілась у молитві,
І тілу відпустився смертний гріх.
Моліться у дні радісні й скорботні,
У миті щастя і години сліз,
Хай смуток вас полише в святій прощі,
І рани залатає Монастир.
Бо в тім і є найбільша ваша сила,
Хоч хрест важкий,і терен вкрив шляхи,
Лише ота молитва вічна, щира,
Тримає людство вже які віки.
І мов ікона жалісно благає :
"Покайтесь люди поки є ще час,
Коли в вас віра в душах не погасне,
То лиш вона зішле вам благодать.
І не лукавте-досить зради Юди!
Ідіть у світ й усім чиніть добро!"
Бо ті лише щасливі будуть люди,
В чиїх серцях залишиться Господь!
Кожна молитва це простягнуте на долоні людське серце ,що прагне Божоі благодаті.Не встидаймося простягати серце у просьбі,У подяці,в покаянні . Дякую за чудовий вірш.
Solomia відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00