Пляшки, пляшки, іще пляшки
У домі весілля,
Джентльмен посміхається дамам,
Лицемірячи щирість і радість.
Безліч променів світла
Зівсебіч пучками відбивається
У дзеркалах
На пещені обличчя.
Підвал, мертвотно-бліда дитина.
Жінка
Буденно порається, змарніла,
Без манер.
Шепіт і мовчання,
Чи мовчання і шепіт,
А потім – вічне мовчання.
Місяць опромінює байдужо вбоге ліжко.
Година, з її безміром миттєвостей радості й болю,
Не має суттєвого значення – у підвалі чи домі весілля,
Бо всіх зрівняє смерть.
------------------------------------------------------
Bottles and bottles and bottles
In a merry den
And the man smiles of women
Untruthing licence and joy.
Countless lights
Making oblique and confusing multiptiplication
In mirrors
And the light returns again to the faces.
A cellar, and a death-pale child.
A woman
Ministering commonly, degradedly,
Without manners.
A murmur and a silence
Or silence and a murmur
And then a finished silence.
The moon beams practically upon the cheap bed.
An hour, with it's million trinkets of joy or pain,
Matters little in cellar or merry den
Since all is death.