До сільради надійшла телефонограма,
Що такого-то числа, в штаті Алабама,
Несподівано помер Сидоренко Джонні –
Славнозвісний мільйонер. П*ятьдесят мільйонів
Відписав у спадок він Сидоренку Гнату...
Гнат – як свідчить заповіт, - був для Джонні братом.
«Тож – просимо – сповістіть Сидоренка Гната,
Щоб негайно вилітав в Сполучені Штати».
Голова сільради вмлів... Відібрало мову.
Стільки грошей! – Диво з див! – Хренові старому?!
Чом ти, Боже, не пішлеш мені таке «горе»?
Гнат від радості помре ж! – В нього ж серце хворе!
Не хотілось би такий брати гріх на себе,
Хоч і так я не святий... Та йти, таки, треба.
Святий... Святий... О! – Згадав! – Піде піп Василій!
В церкві Гнат не раз бував, коли був при силі,
Тож тепер нехай вже піп йде до нього в гості,
А, як гигне «старий чіп» - відспіває «кості»...
Піп Василій в руки взяв телефонограму
І, читаючи, згадав Святу Божу Маму,
Ще щось там пробелькотів і про Бога-Тата,
Та й розгублено побрів до старого Гната.
Гнат під хатою сидів – на сонечку грівся, -
Тільки-но попа уздрів, відразу ж підвівся,
Привітав, поцілував руку йому праву,
А тоді вже запитав,- яку має справу.
Та яку! – Хитрує гість – звісно – справу Божу:
Розношу Благую Вість, - інакше не можу.
Так Ісус колись ходив від двору до двору,
Й ревно Господа молив за старих та хворих.
Ну, розказуй, як живеш? Що тебе турбує?
Сам-один... Гляди, помреш – ніхто й не почує.
Та я, наче, й не один, – Гнат відповідає, -
Он – сусіди - через тин... Діти приїжджають.
Листоноша раз на рік пенсію приносить.
Що ще треба?! – На мій вік, я вважаю, - досить.
Піп, зрадівши, що старий сам завів про гроші,
Зупинив його: Постій, сину мій, хороший!
А, якби це тобі, раптом, із Божих Хоромів
Висипались на голову п*ятдесят мільйонів!
Що б робив ти з ними, Гнате? Кажи прямо в очі!
- Та віддав би усі гроші на Церкву, панотче...
Ще не встиг договорити Гнат останнє слово,
Як Василій став хилитись... Беркиць! – І «готовий».
Оце його чорт поплутав! – захопився грою,
Та й зопалу переплутав Церкву із собою.
Милостивий же Господь свою справу знає,
І в біді святих людей – звісно – не кидає.
Тож такого-от кінця Богу було й треба:
Врятував Він панотця, забравши до Себе.
Попи теж різні бувають, вони ж не святі, а на таку суму спробуй не позаздрити!Після цього ті, що лишилися в живих, кажуть:"Лихий поплутав!" Вам,пане Василю, легко підкоряються як інтимна лірика, так і гумор та сатира, з чим Вас і вітаю від щирого серця!
Василь Царинюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Василь Царинюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Оце-то оцінка! Щиро вдячний Вам! Колись, у "Сільських Вістях" крутили-вертіли довго цим віршем, але так і не взяли. Там була рубрика "Весела Світлиця", я потроху "підробляв" там. Заробляв мільйони! купонів, правда.
