… почуття. Складна річ у бутті людини. Ще секунду назад, відчував збудження, піднесення, повноту життя, тепло і ніжність, непереборне і самодостатнє щастя. І ось, момент, коли все це зникло, ніби й не було, а на серці сум, жаль, пригніченість, пустота.
… почуття. Вони бувають найрізноманітнішими і часто пов’язані з минулим досвідом переживань. Але чому ж звук зачинених дверей заставляє їх змінитись з блаженних на крик душі: «Ні-ні, не йди, залишся ще хоч на хвилинку», і спонукає кинутись навздогін мрії, залишити кімнату, яка ще мить назад здавалася раєм. І… ми цього не робимо, а просто намагаємось пояснити самі собі пустоту, яка щойно з’явилась, знайти в ній сенс. Невже є сенс у пустоті!? Невже пустота це властивий стан душі? Невже не простіше все-таки кинутись навздогін мрії, навмання, без принципів і будь-яких зобов’язань?
… почуття. Солодке марево кімнати, перший промінчик вранішнього сонця в очах того, хто поряд, заставляють зжиматися серце і битися у ритмі первозданного природного такту. І одразу відчуття тривоги. Ми ніби підсвідомо ловимо себе на думці, що все це плинне, пройде мить – і все зникне, хоча ж напевне знаємо, що саме це і є вічним, суттєвим, необхідним для людини. Навіщо ж такі сумніви? Адже самі, спіймавши мить щастя, прирікаємо себе на пустоту. Здається, іноді, ця пустота (у душі і серці) є для нас важливішою за все. І де вихід? Як розібратися у тому лабіринті почуттів, які наповнюють нас у моменти радості? Яким слідувати? Які уникати?..