Посвяткує серце і погасне
На останній із усіх доріг.
Час у землю, Як ножу у масло,
Як зорі у дальній переліг.
Час косі іржавій трафить в кремінь,
А зубам зміїним у п'яту.
Час у темінь, темінь, темінь,
А життя- то спалах на льоту,
Щоб збагнуть все вперше і востаннє
На шляху у вічний тихий сад,
Де чекає понеділкування-
Свято після всіх життєйських свят.
І далеке стане рідним-близьким
В Час Часів блаженства і розваг.
Бог земну гойдатиме колиску
На крутих дубових сволоках.
