В той рік і час, коли цвіла любов,
Мов хрест престольний в серці, що конало,
Ти ніжною голубкою не стала,
А коршаком кігтила плоть мою.
Дурманом зради і вином прокляття
Ти напоїла друга до кінця.
Та час настав і у смарагд очей
Ти зазирнула, та у вуст жорстоких
Дарма благала все цілунків чулих
І присягань, яких іще не чули,
Яких ніхто ніде не говорив.
Так, отруївши воду джерела
В пустелі для наступника невдячно,
Сам подорожній, заблудившись лячно,
В пітьмі тії ж оази не впізнав.
П'є трутизну, хміліючи, мов брагу,
Та чи втамує смертю власну спрагу?
Першоджерело:
В тот давний год, когда зажглась любовь,
Как крест престольный, в сердце обреченном,
Ты кроткою голубкой не прильнула
К моей груди; но коршуном когтила.
Изменой первою, вином проклятья
Ты напоила друга своего.
Но час настал в зеленые глаза
Тебе глядеться, у жестоких губ
Молить напрасно сладостного дара
И клятв таких, каких ты не слыхала,
Каких еще никто не произнес.
Так отравивший воду родника
Для вслед за ним идущего в пустыне
Сам заблудился и, возжаждав сильно,
Источника во мраке не узнал.
Он гибель пьет, прильнув к воде прохладной,
Но гибелью ли жажду утолить?