На роздоріжжі моїх мрій
І реальності мостів,
Я вибрала б тебе, стривай,
Забула б світ, що до тебе був.
Між небом і землею зустрілись би паралелі,
Для хмар і для води не знаю, але для мене
Ти був би один, прохолодним вітром у пустелі,
Теплим шарфом, коли сніг мете.
До «так» або «ні» - рукою подати,
Не хочу жити я уже в «не знаю»,
Не можу вже у вчора серце повертати,
Навіть на мить не буду тою...
Паралельні лінії без відрізків, пояснень,
Моє життя без визначень,
Твоє – без віри в краще, мабуть,
І хай не зійтись ніколи їм, проте, любити – без заперечень.