Як це важко - не бути закоханим!
Не писати про тебе вірші...
Це одужання - начебто похорон
для якоїсь частинки душі.
Я пригадую наше побачення -
почуваючись, наче в раю,
не приховував щастя дитячого,
коли посмішку бачив твою.
Хоч життя зруйнувало ілюзії,
я не міг вгамуватись і ще
сумував за тобою - за Музою,
що натхненням розтрощує вщент.
А тепер це нарешті закінчене,
і для мене - сторінка нова.
Відтепер не з тобою, а з іншою
я щасливий - до чого ж слова?
Наостанок я мушу зізнатися -
так, я винен. У чому мій гріх?
Я вже знову зумів закохатися,
а про тебе забути не встиг.
