ПЕРЕКЛАД: А. АХМАТОВА «Кое-как удалось разлучиться…»
Удалося так-сяк розлучитись,
Погасити набридлий вогонь.
Вічний вороже мій, час навчитись
Вам насправді любити когось.
Я ж бо вільна. Усе мене бавить, –
Муза втішить вітанням нічним,
Ну, а зранку придибає слава
Брязкотіти над вухом моїм.
Тож за мене й молитись даремне,
Потай кинути погляд назад…
Чорний вітер приб’ється до мене,
Веселить золотий листопад.
Як дарунок, прийму я розлуку
Й забуття, наче благосну вість.
Та на хресну відправити муку
Чи посмієш ти іншу колись?
***
Кое-как удалось разлучиться
И постылый огонь потушить.
Враг мой вечный, пора научиться
Вам кого-нибудь вправду любить.
Я-то вольная. Все мне забава, –
Ночью Муза слетит утешать,
А наутро притащится слава
Погремушкой над ухом трещать.
Обо мне и молиться не стоит
И, уйдя, оглянуться назад...
Черный ветер меня успокоит,
Веселит золотой листопад.
Как подарок, приму я разлуку
И забвение, как благодать.
Но, скажи мне, на крестную муку
Ты другую посмеешь послать?
