Ще вчора у нас був хороший план,
І не було ніяких планів.
Було байдуже хто кого кохав,
І хто як часто зривав стоп-крани.
Я давно вже не зазирала в чужі душі і паспорти,
І особливо в серця перемотані навхрест бинтами.
За спиною у кожного є щось таке, що волочиться парашутом.
Дивись як буває – ти ще вчора літав.
А сьогодні неба у тебе нема.
І ти запиваєш своє похмілля і тихий смуток водою з-під крану.
Розкажи мені щось таке, щоби птах,
Що живе у клітці з моїх ребер – заспівав.
Щось таке, від чого б я розплакалась.
Бо я давно пересохла.
Як струмки, яким більше немає куди текти.
З пересохлого горла піском сиплються тільки сухі слова.
Я не можу проковтнути сухе вино,
Я суха, як придорожня у серпні трава
Як шкільні гербарії.
Нехай до завтра ліжко буде нашою маленькою планетою.
А зранку ти зробиш каву…І щось іще.
І дірку в моєму серці .
Проколеш його, так, як кондуктор в трамваї компастує білети.
