Опало листя на задвірок.
Упали сльози по щокам,
Опальні думи з серця дирок.
У ритм загубленим словам
Вона сміється і жартує.
Зів’яле листя обійма
Та ще незнає, що вмирає!
Що скоро прийде вже зима.
А вітер парками блукає.
В закоханих листки кидає,
В дідів усмішку викликає .
Та смуток серцю наганяє.
Він тишком шепче все минає.
І до любові спонукає!
Берізки ніжно роздягає,
І місто золотом вкриває.
Сміються діти на подвір’ях,
Збираючи в клубок листки.
А в дзеркальцях проміннях,
Стрибають милі зайчики.
Вона уміє жартувати,
В один під’їзд дощем загнати.
І незнайомих поєднати.
Ти будеш довго пам’ятати…
Той дощ, і осінь у волосі.
І Площу Ринок восени…
І те як ми малі і босі,
Топтали в полі бур’яни.
Я йду по вулиці і курю.
І зараз осінь на дворі.
Здається вітер, починає бурю…
За чимось солодко сумую.