Одного ранку я прокинусь, і зрозумію, що все погано.
Це буде якийсь із ранків у дві тисячі сорок п’ятому.
Бо що було між нами? Може й нічого не було...
То чому ж кожен день починати без тебе, це як йти на страту?
Тому зараз я поспішаю сльози твої випити, парфуми твої випити,
Все домашнє вино твоє випити, піт твій злизати, ковтати сперму,
І слова, які нам не вимовити…
Мені здається, що тільки так я не зможу зникнути.
Куди ти потім пішов? Що робив?
Міняв жінок і сім-карти.
Возив до Польщі контрабандний товар і таке ж контрабандне щастя.
Губив ключі від їхніх квартир,
І дарував їм прикраси із пластика.
І скільки всього іще було, про що б мені не хотілося знати…
Одного ранку я прокинусь, і зрозумію, що все не так.
Це буде якийсь із ранків у дві тисячі сорок п’ятому.
Тому я намагаюсь до краплі ввібрати твій смак.
І детально все запам’ятати.
Мені здається, якщо ти зараз не зможеш від мене піти,
То я зможу не зникнути…