Розплющило сонце очі,
помаранчево-моркв'яного фрешу,
народило світанок співочий,
вилило на поля серпанку чашу...
Випило кухоль роси на молоці
й новий день почав свій танок.
Обсушило воно кожну травинку, ще в соці,
кожний пелюсток й листочок наостанок,
своїми полум'яними вустами, що на глянці
неба золотять і в блакиті обіймають ранок...
А там, за хмарами, краплі-стрибунці,
чекають вечора, щоб з решета упасти на ганок...
Вітер не чекав, коси розчесав, розпатлав,
шмигнув між трав , пробіг по кущам,
заблукав, загукав, загорлав,
вилетів з кущів в радощах пташам...
Гарно,насичено і вибагливо! Ваші образи зачаровують! А щодо класики,то вона не може бути модною чи немодною.Справжня класика,на мою думку,поза часом,вона-вічна.
Дякую. Класичні твори класиків вічні. А от написання творів в нових стилях заворожує. Бо ми їх читаємо вперше. А класичні твори читані-перечитані і є такі, що зачитані. Вони були, є і будуть. А ми повинні винаходити інші стилі, свої, гарні та незбагненні. А не повторюватися. Щоб люди не думали, це твір Ліни Костенко чи когось іншого.
Бо написаний в одній манері.Немов під копірку.
Чому? Я хочу неокласикою писати. Зараз, як говорять,класика не в моді!Ціняться вірші написані в сучасному стилі. Почитайте Голобородька , я виставила його вірші.