Вона – досконала суміш нородливості і покори,вірності й гордості,
Доброго серця і холодного розрахунку жіночої логіки…всі мої вірші для неї.
Я – похований у своїх масках невизначеності і багатоликості в прихованні своєї дипресії.
Ми – такі подібні і такі різні,два ідеалісти,загрузли в болоті на шляху до своїх ідеалів…в неї всі мої вірші.
Вона не відпускала,я не зміг піти,а потім…а потім…
Вона втомилась,вона не пробачила…всі мої вірші залишились в неї.
Я кинувся з головою в це,це виявилось правдою моєю,правдою створеною моєю ж уявою…
Вона щаслива.її в моєму житті нема,не було в мене і життя після неї…вона спалила всі мої вірші.
Я хворів,я марив,час від часу потопаючи в своїй параної,часом обманюючи себе ілюзією ейфорії,обманюючи і обманюючи себе самого,обманувши всіх.
Вона забула Нас,вона забула наше щастя,мене,мою чисту любов…вона забула всі мої вірші.
Я зрозумів,я відчув,я змирився,я вже звик,але молюся як і молився за неї,не забув як і не забуду.
Вона ж щаслива,мене в її житті нема,вона в мені назавжди…вона вкрала всі мої вірші,вона вкрала мене колишнього,вона вкрала всі мої вірші загубила і забула.
