Так густо бачу я черствих людей,
Що їм у душі не вселивши вогник,
У відчаї напився Прометей,
З байдужості і горя гірко стогне.
Малюй їм крила - зріжуть нанівець,
Даруй кохання - вижеруть з корінням,
Погрижений бідою олівець,
Чи проросте що із таким насінням?
Пусті слова, поховані медалі,
Зачовгані казки про героїзм,
І мати все частіше у печалі,
І батька поборов алкоголізм.
Твоя сім'я, і місто, і країна
Чекає на твоє міцне плече,
Синівська гідно-ядерна турбіна
Змінити здатна стільки ще речей.
Присвячено синам України.
