Я мешкаю на власній хмаринці,
Далеко від людей і нудного суспільства.
Я зустріну тебе на небесній зупинці.
Там не має жорстоких речей і насильства.
Ти стопатимеш кожен маленький кораблик,
Побудований з мрій й безтурботних ілюзій.
А я тебе тисячі років шукала
І нарешті знайшла, але знов оминула.
Ти услід мені будеш скорботно дивиться.
Ти чекав мене також там же роками,
І знов одинокий там залишився
Край дороги із заплаканими очами.
Пролечу я так тихо і не озирнуся,
Хоч страждатиму довго без тебе, коханий.
Я не знаю чому, але має так бути,
І я знову на нове коло вертаюсь.
Я так сильно боюсь, що якось не буде
Тебе на старому зустрічей місці,
Бо ти про мене вже забудеш,
А я пролечу й розіб"юся на місці.
І так воно й далі роками літаю,
А ти безнадійно стоїш край дороги.
Чому я роблю так, сама лиш не знаю,
Але і спинитися також не можу.
