Погасло сонце надвечірнє,
лиш галас міста ще не згас,
воно живе в своїх законах
і не спішить пізнати час.
У кам'яних дорогах буднів
це місто славиться й живе,
складає повісті дорогу,
що в майбуття веде нове.
Назустріч славному визнанню
у вир незвіданих чудес
душа летить і ніби знає,
що збудить мрії місто це.
Вогні казковим різнобарв'ям,
що прикрашають вулиці
розсиплять маячки-смарагди,
щоби раділи святу всі.
На лавах, в парках, чи на площі,
де під будинками віків
це місто рідне так охоче
прийме ще юних, все ж митців.
Защемить так у серці слізно
і стане тісно цим думкам
я вийду знов в обійми міста,
щоб памя'ть сильна ожила.
Повсюду рідні, мелодійні,
жагучі запахи краси
я зупинюсь і ніби дивом
підхопить шум і понесе.
Зіллюсь з мотивами гучними,
а потім знову приземлюсь.
Я намалюю все, що снилось,
а може й місту я приснюсь?
В акордах милих серцю весен
і у мелодії добра,
я буду знати, що не згасне
це місто, де щаслива я.
Музеї, виставки, картини
і монументи дорогі
собор, що сяє куполами
і Буг, що води вдаль несе.
Це все, та навіть трохи більше, -
бо тут домівка і рідня
і пам'ятати і любити
я буду щиро до кінця!
класно
