Її , маленьку, доля обманула:
Вона не встигла звідси утекти.
Назад в життя дорога повернула...
А де ж свій світ тепер їй віднайти?
Мережана колись біленька сукня
Тепер несла лиш пам'ять про війну.
А вітри плачуть в унісон попутні,
Вбирають з вуст її усю вину!
Оця земля, що попелом під небом
Розкинулась на розсуди віків,
Була завжди їй в серці гордим гербом...
За ним лиш сум свій реквієм завів.
Принцеса волі у своїй недолі -
Вона іще дитина…та не та!
В її сльозах уже немає солі,
І сліз нема – німа лиш гіркота.
Величні предки вже не допоможуть...
Вона сама, і кінь лиш вороний
У день тяжкий і в ніченьку погожу,
Хоч йдуть роки, та завжди молодий!
ШляхОм її колись була лиш влада,
І вірний суд творити – все могла!
І що ж тепер? Ці бідні рученята
Шукають долю, що давно пішла…
Навічно полягли палаци горді,
І степ лишень – єдина рідна кров.
Вона ж, вклонившись материній вроді,
Іде з конем в минуле...знов і знов.
