Я, здається, померла сьогодні вранці.
Бо, як звичайно, не змогла відкрити очей.
Ні, тут не темно, а навпаки, як в танці
Відчувається та ейфорія осінніх ночей.
Дивно, але у мене не котяться сльози.
Страшно… я ж, наче, втратила те, що було дорогим…
Люди, життя… і щоденні осінні грози…
Я не сумую за тим, що було живим.
Я не мрію знову розплющити очі,
Які були блакитні. Чи, може, зелені?...
А, знаєте, тут не потрібні гроші.
Тут і без них можна кататися на каруселі.
Я, здається, померла сьогодні вранці.
А, може, вчора, чи більше року тому…
Мене немає відколи ти обізнався.
Не пам’ятаю де… вже й не гадаю – чому.
И у меня были такие мысли. http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=287141
