Одно, словно кем-то встревоженный гром,
С дыханием жизни врывается в дом,
Смеётся, у горла трепещет,
И кружится, и рукоплещет.
Другое, в полночной родясь тишине,
Не знаю откуда крадётся ко мне,
Из зеркала смотрит пустого
И что-то бормочет сурово.
А есть и такие: средь белого дня,
Как будто почти что не видя меня,
Струятся по белой бумаге,
Как чистый источник в овраге.
А вот ещё: тайное бродит вокруг -
Не звук и не цвет, не цвет и не звук, -
Гранится, меняется, вьётся,
А в руки живым не даётся.
Но это!... по капельке выпило кровь,
Как в юности злая девчонка - любовь,
И, мне не сказавши ни слова,
Безмолвием сделалось снова.
И я не знавала жесточе беды.
Ушло, и его протянулись следы
К какому-то крайнему краю,
А я без него... умираю.
_ * _
Один, ніби кимсь розтривожений грім,
Він з подихом першим вривається в дім,
Сміється, у горла пульсує,
Кружляє й собі аплодує.
Другий же, народженний в тиші нічній,
До мене крадеться не знаю відкіль,
З люстерка погляне пустого,
Бурмочучи щось там суворо.
А є і такі: серед білого дня
Немовби не бачать, не чують де я.
Струмують на білім папері,
Як в ярі прозоре джерело.
Та цей!... по краплиночці випив всю кров,
Як в юності дівчинка-злюка - любов,
Мені, не говорячи й слова,
Мовчанням зробився він знову.
Раніше не знала жорстокіш біди.
Пішов і його простягнулись сліди
Кудись, аж до крайнього краю,
Тепер я без нього... вмираю.
