Є на цім світі, десь у Всесвіті місто,
Нечистота в якому уся зібралась:
Туманєє лихо над містом повисло,
Любов у коточок там загналась.
І місто оцеє – єдине відоме
Із поселень усіх у Всесвіті нашім,
Колись же було воно кольорове,
А зараз і доброго слова назустріч не скаже…
На вході у нім душі блаженних висять,
Стогнають від болю, розлуки, нещастя
І Світло яскраве лиш бачать хотять…
Інакшим шляхом туди не попасти.
Ані будинків, ані співучих птахів,
Завмерло усе…відлуння десь чути,
Чути десь гомін та крик дітлахів,
Нажаль, це омана й не може так бути…
Ані повітря, ані смаку від дихання,
Неначе життя закінчилось враз…
Навіть не чутно людського бажання,
Яке б розтопило усе тут нараз…
Чутно лише, як гріє земелька,
Чутно лише запах її під ногами,
Вона жити теж хоче, тепленька, рідненька,
Хоче вона, щоб люди по ній колись ще блукали…
Та прийде ще час, коли все тут розквітне,
Потрібні лиш добрії, сильнії люди,
Із душ же яких з’являться красивії діти,
Оживе все навколо, земелька щасливая буде!
