Я заправляю карасів соєвим соусом, потім кидаю жменьку анісу, щепотку лимонної кислоти( в .адло в магазин іти по лимон) і наливаю ще трішки настойки "бехеровки", роблю ковток і думаю: "яка ж гадость, вже краще чистий спирт."
Поки все замаринується я пішов шукати прогу для редагування експлорер.ексе, тут виключилось світло. Пробки невибило... облом всесвітній, небуде світло часа два- мінімум. Виключив комп, ліг і задумався.
Чому ми одні?
Чомусь всі творчі люди приречені на самотність та нерозуміння навіть серед собі подібних, через недовіру, чи через унікальність кожної істоти і усвідомлення цього. Ми тікаємо за кордон, на моря в пустелі не просто від одноманітності, ай щоб відпочити побути на самоті, а хтось, можливо навпаки щоб утікти від неї, знайти когось. Та вона переслідує нас.
Навіть якщо я знайду свою половинку, хіба тоді ми нестанимо самотніми проти усього світу? Так вона буде одною для мене я одним для неї.
Все здається приречене на самотність, але як це? Навколо дерева, тварі які бігають по парі... Хм... скоріше того, що самотність- це несприйняття одних частинок суспільства, чи ще чогось, іншими.
Я довго думав, згадував знайомих...
Треба поставити рибу в духовку, Виклав карасі на протвень, запхав в середину концервований салат з банки. Все тепер в духовку...
Згадалось чомусь, як один знайомий сказав: "Ти холодний гад, ти нічого невідчуваєш, крім своїх формул...". Так я відчуваю формули- це спосіб сприйняття. Я це згадав через Теслу, він теж був самотнім і помер один... Леся Українка померла одна... здається ми помираємо самотніми чи від самоти. Але вони всетаки когось кохали. Як жорстоко помирати першому і залишати кохану людину на самоті із світом, як це зробив Блейк. Від нього нічого не залишилось крім його творів.
Це все думки, це все самотність і прочитана недавно книжка "ангели і демони", а фільм гівно. Якийсь ланцюг подій примушує мене думати так. Я хочу помилятися та цей ланцюг приковує до "Ми одні".
А рибка вже готова. Який смак солодке та водночас солоне від соєвого соусу м'ясо, пропитане анісом з кислинкою лимону(шкода без цедри). І все це губиться бутилкою пива. Через деякий час включилось світло,- значить не все так погано на сьогоднішній день.
Значить не дійшли до межі, егоїзм закриває Бога в душі. От і здається що там пустота, ще просто не час.
Чи не егоїстично шукати душу в собі, а?
Егоїстично її не шукати.
Спайдер відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Не час... Чи не може Бог бути пустим, ні? тоді він скоріше повний, але тоді ця повнота існує в порожнечі. Якщо Бог є вся і всюди то він і є в порожнечі. Бог вас рятує, нехай.
Егоїстично не бачити її в інших. І шукати лише в собі.
Люди всякими добродіянями завжди намагаються приховати вчинене зло. Так і ховаються за вашим Богом. Хто є ваш Бог, той хто прощає вбивство? Хто мовчить? Чи той якого ви не чуєте? Чи чуєте і вважаєте своїм Богом? Одного разу він зїсть вас, це неминуче.
Ми самотні бо така наша егоїстична природа. Але коли самотність стає нестерпною, то ми повертаємо свій погляд не на зовні, а у своє серце, і знаходимо там те що єднає нас усіх, Душу.
Спайдер відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Наперед вибачаюсь за такі малость лукаві запитання
Ну а якщо знаходимо там порожнечу, що це означає?
Чи не егоїстично шукти душу в собі, а?
Ми одинокі. І будучи з кимось одинокі і навіть коли хтось лізе тобі в душу чи хоча б плює, всеодно одинокі. І помираємо в самотності навіть, коли хтось тримає нас за руку... Ми ВСІ одинокі, бо ми всі унікальні і неповторні і в мозок наш ніхто крім нас не полізе (може й полізе) але те що там побачить буде для нього незбагненним.
Кохаючи когось ми одинокі і не так важливо взаємно це чи ні, бо ми завжди будемо одинокі...
Може це і не так погано? В кожного свій духовний світ і переплітаючись з іншими світами стає не так самотньо, принаймній так здається на певний проміжок часу. От
Спайдер відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Своєрідно...Усміхнуло "тварі які бігають по парі" " Якийсь ланцюг подій примушує мене думати так. Я хочу помилятися та цей ланцюг приковує до "Ми одні".-близько...
Спайдер відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так приємно, аж просльозився
Ось такий повинен бути рядовий критик
Кожна людина в якийсь певний час свого життя буває НЕ самотньою. Але не всім вистачає мужності, коли починається "самотність удвох", розірвати цей зв"язок і стати самотнім і перестати бути нещасним...
Спайдер відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00