Курс життя ми всі пройдемо учнями.
Мало тільки радісного в тім.
Про свої літа перекаблучені
тільки семиструнці розповім.
Заспівай, гітара, невеселої
про життя, розвіяне у прах,
як пішли колись на кращі села ми
без тузів і козиря в руках.
Не кохай черствої та зрадливої,
не розтринькуй молодість свою.
За дари добра твоєї милої
всі борги прощаються в раю.
Молодість дарує нам побачення,
поки Божу кару не зустрів.
Та своїй недолі не пробачу я,
що не все авансом зрозумів.
Після покріпачення законного
водять нас наліво стежечки,
та для щастя ситого і повного
треба не торбинки, а мішки.
Не врятують ні калим, ні сесії,
не подасть на милість мільйонер,
не знайдеться на землі професії,
щоб відбувся справжній «приженер».
Щастя можна міряти кишенями,
щоб тримати марку мужика,
поки не підеш з пустими жменями
і на пам’ять ручкою, − «Пока!».
Та подякуй долі, ще й з поклонами,́
що не ставши мужем запасним,
все ж відщедрувався за законами
милої із приданим твоїм.
Як казав сліпий, − колись побачимо,
що я маю і чому я рад.
«Заспівай, гітара, вдвох поплачемо.
Що було − не вернеться назад».