Не захотіла, не зуміла
Любові тайний плід нести,
В сад двері тихо відчинила,
Аби підозру відвести.
А він лежав, губами чмокав,
Такий беззахисний, живий.
І в тиші ночі звук полохав
План дій безжалісно простий.
По закутках, немов левиця,
Йшла тінню, тихо крадучись.
Там, в сяйві місячнім, дзвіниця,
Сторожка, в котрій сторож спить.
Боятися уже не в змозі,
Сповитого в ліжник вона
Поклала на чужім порозі
З легким вже серцем в ніч пішла.