Він віддавав усе і потопав в коханні.
Вона ж була холодна , мов зима.
Він дарував їй полум’я тюльпанів.
Вона всміхалася , очей не підійма.
На їх побачення летів, немов на крилах.
Вона ж з запізненням приходила щораз.
Як не старався він—не полюбила.
Зітлів вогонь , розвіявся, погас…
Він надсилав зізнання смс-ки,
Із ввічливості і вона, бувало,теж.
А так хотілось їй кохати чесно
Й палати справжньо від нічних пожеж.
Він цілував її джерельні очі,
Від неї так взаємності хотів.
Згорали в пристрасті збентеженої ночі
Із болем. Без кохання .І без слів…
Не раз він бачив її тихі сльози
І чув те зледеніле «не люблю».
І лились знов переболілі грози
Із смутку тихого і згірклого жалю.
Він діставав їй кришталеві зорі
І на руках підносив до небес.
Її душа—якесь велике горе.
Його листи душевні—без адрес.
Обоє бідні у такім коханні—
Він з нею поряд , а вона сама.
Ідуть. Мовчать, немов би на вінчанні.
В руках тюльпани, в душі зима…
