Вже осінь підкрадається, мов злодій,
сповзає з хмар мелодія німа.
А я ще прагну сонячних мелодій,
де місця для похмурості нема.
А я іду до тих, хто ще учора,
як вирували літа леткі дні,
в думках зі мною вирушали в гори,
притихлі, наче зоряні пісні.
А я, кого убити неспромóга
гострякою одчаю чи жури,
вишукую, висвічую дорогу,
де небо підпирають явори.
І голос мій летить не в чорне – в біле,
бо там любов і лиця дорогих.
Тоді яріє серце відболіле
і сповідь тиші в німбах золотих.
серпень 2012