Для чого людині емоції та почуття, якщо немає з ким ними поділитись? Раптом життя змінилось до невпізнаваності. Я вже не міг писати, хоча раніше ноти лились з мене, гнали мене до паперу та інструменту. Вже кілька тижнів не було контакту з Нею. Коли я знайшов спосіб проникати в чуже життя, що за століття від мого, я був вражений всіма міліметрами і душі, і тіла. Таке відчуття, ніби в тебе появилось кошеня,такий собі секрет, яким не можна ні з ким поділитись, але тваринка тобі така рідна і ти так її полюбив, що приховуєш від усього світу, який може розлучити вас навіки. А оце таке непогане порівняння, чомусь подумалось мені, бо я завжди хотів домашню тварину, але мені дозволялось лише писати музичні твори і виконувати їх на фортепіано. Мій батько був найсправжнісіньким тираном. Іноді у мене з'являлась думка, що це він так свою агресію на мене розхлюпує, яка в ньому постійно по вінця. Може, тому, що він нещасний , бо з усіх дітей вижили тільки я і Наннерл? А, може, тому, що Леопольд – батько, – теж був композитором, але йому не вдавалось творити музику з такою ж легкістю,як мені? І він заздрив моєму таланту, бо він не їздив зі своїми творами до Відня, і ніколи не сидів в імператриці на колінах, і вона ніколи не цілувала його? Він був проти мого одруження з Констанц, і ми вінчались без його дозволу. А зараз я думаю, що даремно не послухав батька. Я хотів би бути з Нею, але вона на три століття попереду мене. А ще кажуть, що час лікує, що він несуттєвий, коли є почуття..
Ці монологи в голові щоночі просто вбивали мене. А хоча ні. Мене вбивало те, що зв'язок з Нею втрачено. Я не знав Її імені і, мабуть, це було найпрекрасніше, що тільки могло трапитись зі мною. Я сів за фортепіано і грав, грав, грав.. Ми бачились лиш двічі віч-на-віч і це були найпрекрасніші миті мого життя. Вирішив попри все знайти спосіб знову торкнутись Її рук, рук моєї Музи.
У мене була Її фотографія. Я викрав її, коли вперше побував у двадцять першому столітті. Як і Вона, крізь час я подорожував лише уві сні і спершу навіть не запідозрив нічого дивного. Сни вони такі, ніколи невідомо, що там витворять твої уява та мозок. Але коли сон повторився вчетверте, точніше не зовсім так – сон не повторювався, щоразу події сну були різними, але щоразу я бачив Її і розумів, що це майбутнє, – тоді вже зрозумів, що це не просто так. І одного разу мені вийшло проникнути в сон Незнайомки, а потім вона якось проникла в моє життя, в мою реальність. І тоді я здогадався, що також можу втрапити в Її час і бути там реальним, але одне зупиняло – я не знав, ЯК це зробити. Та і як я тепер міг втекти від дружини? Це негідний вчинок. Констанц так мене любила, а я робив все, аби вона мене зненавиділа – тринькав гроші, не ночував вдома, не був до неї настільки уважним, наскільки вона цього заслуговувала. Констанц не покине мене, досвід показував, що це ніколи не трапиться.
І тут у мене з'явилась думка -– якщо музика здатна подорожувати століттями, то чи може вона взяти мене за руку і перенести зі собою в двадцять перше століття? І я одразу підхопився з ліжка і швидкою ходою покрокував до фортепіано. Я грав і думав про Неї, і чомусь мені не було соромно перед Констанц, хоча колись моя любов до дружини була найбезмежнішою, найщирішою та наймузичнішою. Почуття, підозрюю, вбив побут, і ще до того ж я абсолютно непостійна та непередбачувана особа, на що вона очікувала? Хіба не знала мого егоїзму та марнославства? Не бачу потреби робити вигляд, що не знаю своїх недоліків та не визнаю їх. Звісно ж знаю.. Прекрасно знаю..
І тут раптом з фортепіано до мене вирвалась напівпрозора постать, яка одразу жестом показувала: "Цить!" Я беззвучно оторопів і перестав грати. Постать раптом стала на підлогу і перетворилась на абсолютно реальну людину. Це був чоловік у білому костюмі та в перуці. Ноги його були босими.
– Мене звати Браян і я твій янгол-охоронець. Ти справді так хочеш до Неї?
– Може, не так вже й сильно, – почав мнутись я, – але мене хвилює факт втрати зв'язку.
– Вона втрапила в аварію і зараз виборює право на життя. Її тіло в лікарні, а душа – в Чистилищі. У мене є для тебе унікальна пропозиція.
– Що за пропозиція? – я, досі нічого не розуміючи, чекав людського пояснення.
– Ти, звісно, знаєш Сальєрі. Знаєш же? – запитав Браян. Ще би, цього не знати. Я відчував від нього ненависть за кілометри. Придворний композитор, який мав прямий вплив на дозвіл виконувати мої опери в театрі, а я ж переконав імператора, що "Весілля Фігаро" (така неприпустима, як усі вважали, опера) має право на інсценізацію. Він ненавидів мене усіма кісточками, органами і кровоносними судинами.
– Знаю, – сухо відповів я.
– Так от, якщо ти хочеш втрапити в Чистилище, то я можу тобі з цим допомогти. Завтрашньої ночі до тебе прийде особа у чорному плащі, він замовить у тебе Реквієм, обіцявши неймовірні гроші за твір. Це буде він, Сальєрі. Тобі головне взятись за це.
– А як це допоможе мені втрапити до Чистилища?
– Під час написання твору він НАЧЕБТО буде тобі допомагати. В цей же час Констанц з дітьми не буде вдома – вона тебе покине. Так, покине, а на що ти сподівався? – на мовчазне здивування янгол відповів цілком логічно. Я здогадувався, що це трапиться, коли її терпець увірветься. – Коли він буде поряд і записуватиме за тобою ноти, ти будеш доживати віку. Цей Реквієм виснажить тебе настільки,що ти будеш абсолютно непрацездатним. А знаєш чому? Бо Сальєрі замовив Реквієм ДЛЯ ТВОГО похорону, можливо, він взаємодіє з Нечистим, цього не було можливості взнати. Після смерті ти будеш там, з Нею. Чи готовий ти до смерті?
– Я не знаю, не знаю, не знаю... – ні, поки що ні. Я боягуз. Я боюся смерті, хоч вона і переслідує мене. Чи здатен я піти на це?
– На роздуми у тебе доба. Завтра ввечері я прийду знову. Вклади спати Констанц якнайшвидше. Бувай, – і він просто зник у повітрі!
Я встав з-за фортепіано і попрямував до ліжка. Ще довго мене мучили думки, допоки сон не поглинув мене...
ID:
446347
Рубрика: Проза
дата надходження: 30.08.2013 20:51:34
© дата внесення змiн: 30.08.2013 20:51:34
автор: Оксана Сова
Вкажіть причину вашої скарги
|
