Спіткнеться хтось із нас,
і в дім прийде розлука,
На терезах життя
переважає сум.
Хоч витримав Тантал
богів фізичні муки,
Не виніс би і він
розлуки підлий глум.
І тішиться вона,
як перекотиполе,
Радіючи з того,
що болем ранить нас,
А ми кохання світ
такий тендітно-кволий
Від помилок лише
втрачаємо нараз.
Не схибить тільки той,
хто не живе, а скніє,
І сторожко душа
ховається у тінь.
Тому і жити так,
як мрець, я не волію,
З прощенням лиш твоїм
злечу у височінь.
Прохаю про одне:
оглянься й подивися
На цей скажений світ,
і хто ми в нім такі.
Я вибачаю теж,
ти тільки усміхнися,
За зваженість твою -
вклоняюся тобі.