Земля не хоче більше пити.
Сліз не приймає твердь свята.
Як нам тебе розвеселити,
Осінь? Чекаєш жертв чи каяття?
Голів у каятті нам не схилити,
Перед Землею маючи гріхи.
І поки совість спить, немов маля сповите,
На зліт готуються розплат птахи.
Ми «репетицій» бачили чимало –
Стихія клала нас додолу вже не раз.
Невже настане скоро час фіналу?
Вже третій дзвоник пролунав для нас?
Ох, проклянуть наш прах прийдешні діти,
Зречуться коренів й буду́ть праві!
Нам в спину Матері-Землі вдалось встромити
Гострющі шпичаки розрухи-булави.
вересень 2013
ыкалагічна, я їбу, была п тібє нізасарять етер хєрньой сабачей
Іра Рося відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Так а як же тоді ти виділишся? Потрібен натовп, потрібна хєрня-сірість, лише так тобі вдасться стати помітним.
Слова образливі, але кожен має право на думку.
Дякую за співпереживання 
