Коли стою біля Софії, притуляюся рукою до стіни.
Пролітають повз століття, чую голос з глибини
Ярославові слова напутні:»Живіть правдою, сини,
Щоб більш не бачили русини братовбивчої війни.»
Згадую княгиню Ольгу-мудру, чесну і святу,
Як жорстоко покарала люд за непокору.
А Великий Володимир Русі віру дарував.
Перуна втопив у річці та церкви побудував.
І мандрують ці картини з голови до голови
Українці, знаю, чують гомін Княжої доби.
Уявляю старця Нестора під іконами святих
За спиною тисячі сторінок дрібно списаних
Згодом названі «Повістю минулих літ»,
А для мене -Української історії перший оберіг.
