***
Цветы мне говорят -прощай,
головками склоняясь ниже,
что я навеки не увижу
её лицо и отчий край.
Любимая,ну что ж!Ну,что ж!
Я видел их и видел землю,
и эту гробовую дрожь
как ласку новую приемлю.
И потому,что я постиг
всю жизнь,пройдя с улыбкой мимо,-
я говорю на каждый миг,
что все на свете повторимо.
Не все ль равно -придет другой,
печаль ушедшего не сгложет,
оставленной и дорогой
пришедший лучше песню сложит.
И,песне внемля в тишине,
любимая с другим любимым,
быть может,вспомнит обо мне,
как о цветке неповторимом.
***
Мені говорять квіти -прощавай,
голівки хилячі додолу,
що не побачу я ніколи
її обличчя й рідний край.
Кохана,що ж із того?Що ж?
Я бачив землю й квітів казку,
і серця потойбічну дрож
сприймаю,наче нову ласку.
Я істину з роками осягнув,
життям крокуючи недбало -
хоч мИті час перегорнув,
їх знову доля повертала.
Адже,до тебе хтось прийдЕ,
минулого печаль не гнітить.
Він пісню кращую складе
залишиній,дорожчій в світі.
І пісню слухаючи ту,
коханая з коханим іншим,
мене,як квітку золоту,
згадає,може,в синій тиші...
ID:
458528
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 04.11.2013 20:54:17
© дата внесення змiн: 30.11.2013 22:20:19
автор: Забава
Вкажіть причину вашої скарги
|