І знов мені у ніч глуху не спиться.
Пізнавши перевагу трав над БАДом,
Смакую чай із м’яти і кориці
Вприкуску з білосніжним рафінадом.
Малює ніч сюжети безпросвітні,
Не ваблять сквери темні неласкаві.
Люблю в освітлені дивитись вікна,
Ті, що заснули – зовсім нецікаві.
У когось люстра хвастає вогнями,
А там – рухомі тіні, мов на сцені:
Чи возяться із пізніми гостями,
Чи з приступом настирної мігрені.
Чи грішник чує неминучу кару
Й свою свідомість заливає трунком?
А в тім вікні ще зовсім юна пара
Злилась, мені на заздрість, в поцілунку.
Якийсь дивак, десь загубивши спокій,
Крізь непомітне в жалюзі забрало
В моє вікно налаштував бінокль.
Іще цього мені не вистачало…
01.01.2014
(фото з інтернету)