Шануй свого батька та матір свою,
щоб довгі були твої дні на землі,
яку Господь, Бог твій, дає тобі!
П’ята заповідь Божа
Я знову сьогодні в краю
дитинства, сповитого сонцем,
щоб глянути карму свою
в раю за причільним віконцем.
Іду на прогулянку в ліс
на поклик боліт за лугами,
за сумом похилих беріз
над зболеним образом мами.
На серце спокута лягла,
що вже й сповідатись намарне.
В озер і річок дзеркала
вдивляється небо безхмарне.
І наче з-під бані церков
вчуваються ангельські дзвони.
Душа, наполохана знов,
вичитує Божі закони.
«Любіть і шануйте батьків» –
в цю заповідь віримо свято.
Та часто нічого, крім слів,
не чули ні мама, ні тато.
Хоч все ще звучить заповіт, –
вертатись частіше додому,
немов запізнілий привіт
на весь приголомшений світ
з небес винуватцю незлому,
який Вас колись не провів
в далеку останню дорогу,
як мусять сини матерів
хоч – в ніч, та зі свого порогу.
Закриються очі на мить.
Душа відгукнеться на сповідь.
І легше продовжити повість
потомкам і предкам століть.
Навіки заснуле не спить,
коли прокидається совість.
Ох який прекрасний вірш. Змушує задуматись. Шкода, що справді не цінуємо... і що думки про такі речі приходять лише тоді, як щось на них наштовхне... Наприклад, як Ваша поезія. Аплодую
Шанувати матір треба. Коли вона відходить, завжди здається, що щось не зробив, не додав. Моя мама відійшла 12 з половиною років тому... Я давго не могла це сприйняти.
I.Teрен відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Будемо надіятись, що хоч добрим спогадом віддамо частину своїх боргів.
