Збирається батько в останню дорогу,
В яку вже нічого ніхто не бере,
Матуся заплакана молиться Богу,
Синок кулачком оченятачка тре.
Щось ріже малому його оченята,
Бо батько так хворий і жалко його,
-Не кидай нас, молить тихесенько тата,
Та хворий не чує синочка свого.
Він каже:” Прощайте навіки, рідненькі,
Дорога остання вже кличе мене,
Синочку, будь чемним і слухайся неньку,
Хай доля щаслива тебе не мине.
Як станеш дорослим й почнеш працювати,
Матусю рідненьку завжди бережи,
Не смій серед чесних людей хитрувати,
Я хочу щоб праведно й чесно ти жив.
Люби Україну як матір рідненьку,
Бо ліпше за неї країни нема”,
Замовк й відійшов в інший світ потихеньку,
А мати з синочком зосталась сама.
І світ обступив їх безжальний і добрий,
І мовчки послухавши материн плач,
Сховав ясне сонце швиденько за обрій
Й накинув на них ночі темної плащ.
06.12.02.
